Росія, ймовірно, навчилася перехоплювати більшість українських ракет “Фламінго”. Про це пише німецьке видання FOCUS Online.
За оцінкою аналітиків, із 1 липня Росія нібито перехопила 10 із 11 запущених ракет “Фламінго”. Водночас FOCUS наголошує: цю цифру неможливо незалежно перевірити.
Одним із ключових факторів видання називає використання росіянами літаків дальнього радіолокаційного виявлення А-50У “Бериев”. Вони можуть завчасно виявляти низьколетючі цілі та передавати дані російській ППО, що суттєво ускладнює проходження ракет.
Про зміну ситуації з липня також пише французьке видання L’Indépendant. За його даними, після розгортання А-50У українські удари по окремих важливих промислових об’єктах РФ стали менш результативними. Водночас твердження про ефективність російської протидії “Фламінго” поки що залишаються оцінками, а не незалежно підтвердженою статистикою.
Показово, що питання про «Фламінго» виникло далеко не сьогодні. Раніше ми вже розбирали проблеми цієї ракети та увагу на питання, які виникали щодо її характеристик і реальної ефективності. Тому виникає питання: чому саме зараз про це почали говорити в контексті російських літаків дальнього радіолокаційного виявлення, якщо проблеми були з самого початку? Чи не є це пояснення останньою спробою знайти зовнішню причину можливого провалу, переклавши відповідальність із самої конструкції на зовнішні фактори?
На тлі цих повідомлень окремої уваги набувають оцінки генерал-майора запасу ЗСУ, першого заступника командувача Сил спеціальних операцій у 2016–2019 роках Сергія Кривоноса. В одному з інтерв’ю він жорстко розкритикував інформаційну кампанію навколо проєкту Fire Point, пов’язаного з українською ракетною програмою. За словами генерала, значні кошти спрямовуються на проєкт, який, на його думку, поки не демонструє відповідого реального результату у виробництві ракет.
Водночас Кривонос наголошує, що Україна має інші, менш публічні напрацювання у сфері ракетного озброєння та власної балістичної програми. Генерал підкреслює, що реальні результати українського ракетного комплексу, за його оцінкою, “це точно не Fire Point”.
На тлі повідомлень про малоефективність ударів “Фламінго” особливо гостро постає питання реальної спроможності проєктів, які активно просуваються як основа української ракетної програми.
Якщо величезні ресурси вкладаються у проєкт, навколо якого створюється масштабний інформаційний шум, то суспільство має право вимагати простого результату – ефективних ракет, здатних долати російську ППО та гарантовано уражати визначені цілі. Самого піару, гучних заяв і презентацій недостатньо.
Більше того, за словами Кривоноса, реальні українські успіхи у створенні ракет і власної балістичної зброї не пов’язані з Fire Point. Якщо це відповідає дійсності, виникає цілком закономірне питання: чому саме навколо Fire Point створено настільки масштабну публічну кампанію і куди фактично спрямовуються ресурси, які не приносять користі країні?