Новина про початок випробувань української балістики сприймається як справжній промінь надії. Особливо зараз, коли українські міста цілодобово потерпають від нескінченних атак російських «шахедів», ракет і дронів, а людям так хочеться відчути, що Україні є чим дати ворогу симетричну відповідь.
І коли з’являються повідомлення про нові українські ракети, здатні бити на сотні кілометрів, природно виникає відчуття: можливо, нарешті з’являється зброя, яка дозволить не лише захищатися, а й створювати для Росії реальну загрозу на її власній території.
Формально компанія Fire Point дотримується заявленого графіка. Перші випробувальні пуски балістичної ракети вже відбулися. Ще раніше головний конструктор Fire Point Денис Штілєрман прогнозував, що до кінця літа – на початку осені компанія перейде до випробувальних польотів по цілях на території Росії.
«Я розраховую, що це літо, максимум початок осені, ми почнемо тестові польоти на Москву… Як тільки тестовий політ покаже, що все відпрацьовує штатно, наступні тестові польоти мають вже відбуватися туди, в Москву», – заявляв Штілєрман в інтерв’ю.
Про швидку готовність української балістики раніше публічно говорив і Президент України.
Але тут варто зробити паузу.
Тому що між успішним випробувальним стартом і появою зброї, здатної системно змінювати ситуацію на полі бою, лежить величезна прірва.
Перший тестовий політ – це лише початок довгого і надзвичайно складного шляху. Ракета повинна не просто злетіти. Вона має стабільно працювати, точно вражати ціль, вироблятися серійно та – що не менш важливо – вироблятися у кількості, достатній для реального військового застосування.
І саме на етапі переходу від поодиноких випробувань до масованого застосування виникає ціла низка серйозних питань.
Чи здатна Fire Point масштабувати виробництво?
Чи вирішена проблема ракетного палива?
Наскільки точною буде українська балістика?
І головне – чи справді заявлені можливості перетворяться на реальну бойову спроможність?
Застереження 1. Масштаби та кількість
Одне з гострих питань до Fire Point – не те, чи вдалося запустити ракету один раз.
Питання в іншому: скільки їх реально можна виробити завтра, наступного місяця і через пів року?
Саме тут починається найбільша різниця між презентацією проєкту та реальною промисловістю.
Серед українських експертів уже лунають серйозні сумніви щодо здатності Fire Point швидко вийти на масштабне серійне виробництво.Скепсис у коментарях для DW висловили військові експерти Сергій Згурець та Валерій Романенко.
«Обіцянка – це одне, а реальне виконання програми – трохи інше. Ви ж бачите: ракету “Фламінго”, яку обіцяли виготовляти з початку року по три штуки на день, поки виробляють по три штуки на місяць», – констатує авіаційний експерт Валерій Романенко.
Схожої думки дотримується і директор Defense Express Сергій Згурець:
«Мене лякають команди, які одночасно беруться за кілька напрямків, як це демонструє Fire Point. Вони роблять і дрони, і антибалістику, і балістику. Це зменшує можливість концентрації на одному проєкті».
Військовий експерт Віктор Кевлюк закликає не очікувати дива від Fire Point.
«Я особисто не вірю в те, що компанія, яка не має у своєму складі фахівців ракетної галузі, здатна виробляти ракети. Сказати, що сьогодні ми маємо 23 пуски, а у вересні матимемо 1000 – так не буває. Давайте ближче до реальності».
Розрив між анонсованими та реальними темпами виробництва – це не унікальна українська проблема, а системна риса будь-якої ракетної програми, що народжується під тиском воєнного часу.
Серійне виробництво ракетної техніки – це не складання дрона з комерційних комплектуючих, а ланцюг з десятків підприємств: виробники корпусів, систем наведення, двигунів, електроніки, палива. Вузьким місцем може стати будь-яка ланка цього ланцюга, і масштабування “на папері” достатньо відповідає масштабуванню на практиці.
Історія показує: навіть держави з десятиліттям напрацьованої ракетної промисловості (як-от Іран чи Північна Корея, що також розвивали програми в умовах санкцій) роками виходили на заявлені темпи виробництва зі значним відставом від початкових планів. Тоді, як Fire Point заявляє про значно коротші терміни. Таким чином хоче побити чи не усі світові рекорди. Та чи вдасться?
Застереження 2. Технічні складники та паливо
Є ще одна тема, про яку значно менше говорять у гучних презентаціях, але без якої ракета просто не стане серійною зброєю.
Сергій Згурець називає створення твердого ракетного палива однією з ключових проблем української ракетної програми. :
«Однією з нагальних проблем, яка в повній мірі українською стороною не вирішена, є створення ракетного палива. Цього не зробили ні КБ “Південне” в роботі з Павлоградським хімзаводом по проєкту “Сапсан”, ні Fire Point»
Компанія планує побудувати завод твердого ракетного палива в Данії.
Спочатку вартість проєкту Fire Point оцінила приблизно у €50 млн.
Потім цифра зросла приблизно втричі – до €150 млн. Але завод так і не побудували.
Терміни запуску заводу також змістилися. За останніми повідомленнями, підприємство має запрацювати у 2027 році. Водночас на фото вище — знімки із самого заводу, опубліковані у серпні цього року. Як бачимо, будівництво перебуває лише на початковій стадії.
І тут виникає незручне питання:як саме Fire Point планує масштабувати виробництво балістичних ракет до повноцінного запуску власного заводу палива?
До речі, сам Штілерман у приватній розмові з Юрієм Касьяновим казав, що паливний завод не так важко побудувати. Але ці слова варто розглядати критично: побудувати такий завод – насправді зовсім нелегко, і тому ж, що заводів із виробництва твердого ракетного палива в Європі критично мало – власного виробництва на континенті практично немає, а наявні потужності здебільшого залежать від постачальників із США та Китаю. Данія погодилася прийняти таке виробництво на своїй території саме через цей дефіцит: для країни це не просто послуги України, а спосіб отримати компетенцію, якої в ній самої немає. Тобто будівництво такого заводу завдання радше унікальне.
Застереження 3. Точність наведення
Є ще одна річ, яку легко загубити за красивою цифрою дальності.
Ракета може мати дальність у сотні кілометрів. Але що буде, коли вона туди прилетить?
Точність.
Віктор Кевлюк підкреслює, що не варто плутати технологію далекобійних дронів із балістичними ракетами:
«З технологічного погляду створення балістичної ракети саме по собі не є чимось недосяжним для України. Проте головна складність полягає у забезпеченні точності. Мало зробити так, щоб ракета полетіла. Набагато складніше зробити так, щоб ракета влучила».
Гучні анонси й рекламні кампанії Fire Point забезпечують свою функцію – психологічний тиск на супротивника та демонстрацію можливих союзників. Однак, хотілося б, щоб це залякування відбувалося не тільки в роликах, а підкріплювалося реальними, перевіреними результатами. До того часу професійна спільнота експертів має оцінку, закликаючи оцінювати програму стримано – “ближче до реальності”.
Водночас варто усвідомлювати головну проблему оцінки ефективності цієї програми: суспільство та незалежні аналітики з високою ймовірністю так і не дізнаються реальної статистики застосування ракет і того, чи долітають вони до цілей взагалі. Зі зрозумілих причин воєнного часу деталі пусків та відсоток успішних влучань залишатимуться під грифом суворої таємності. Проте тут виникає інший критичний аспект: через публічну інформацію про зв’язки компанії Fire Point із Тімуром Міндичем та наближеними до влади колами з’являється ризик політичної заангажованості. В умовах повної закритості даних існує загроза, що влада може бути безпосередньо зацікавлена у прихованні реальної невтішної статистики, аби покривати неефективність проєктів, які отримують державні ресурси та зелене світло на найвищому рівні.